Дописи Тараса Дем'янчука

  Десь в 2012 році прогулююсь центром мальовничого міста Івано – Франківськ. Направляюся від ратуші по при бар "Фабрика",  до вулиці Страчених Націоналістів. Дальше по при синагогу в сторону обласної філармонії.    Зупиняюсь   біля пам’ятника, який був встановлений у 2003 році в пам'ять про 27 членів ОУН, розстріляних на цьому місці нацистами 17 листопада 1943 року . Ця страта була наслідком арешту десятків людей 14 листопада 1943 року під час вистави «Шаріка» у Станіславському театрі. Подейкують що арешт членів ОУН був результатом доносу співробітника НКВС в гестапо. Ці служби мали ще довоєнні тісні зв’язки.    Але я не про це. Мені пригадались спогади моєї матері, ще в дев’яностих. Вона розказувала, що під час війни, в 1943 році, їздила з міста Надвірна на навчання в Станіслав. Де навчалась в Українській жіночій учительській семінарії сестер Василіянок , яка розташовувалась   на вулиці Василіянок (назва вулиці збереглась до тепер, зараз там м...

  Для початку наведу декілька прикладів реальних подій:   В 2012 році вперше відпочиваю у Туреччині. Одного дня, з знайомими, ідемо по місцевому базару. Кругом невеличкі лавочки з горами товару. Очі розбігаються від різноманіття як промислових товарів, так і кулінарії та різних овочів і фруктів. Продавці   настійливо запрошують зайти до своїх лавок. При цьому, дехто пропонує   склянку безплатного охолодженого безалкогольного напою. На дворі жара, тому мучить спрага. Хочеться випити чогось холодненького, а тут така «халява». Заходимо в одну із лавок, продавець якої поганою російською запрошував – заходит э . Він навіть пробував похвалитися, що один раз відвідував Росію. Мій знайомий, молодий хлопець, з яким ми перед тим сперечались про використання російської мови в Україні, невдало спробував турецькому продавцю пояснити, що ми українці а не росіяни. Аргументуючи, що Україна і Росія це різні країни, хоч і там і там використовується російська мова. Мов це як Канада і...

      Вечоріє. Я, десятирічний хлопчик, гоню корову до дому. Як гоню? Тримаюся за прив’язаний до рогів корови шнурок і чимчикую за нею. Вона, в мене, розумниця, сама знає дорогу додому. Я її кличу Калина.     Був такий випадок. Ми з хлопцями загрались у футбол, а корови, без шнурків, паслися. Уже з темніло   і ми зібрались додому. Хлопці познаходили своїх корів і погнали додому. Один я не зміг ніяк найти свою Калину. Шукав довго і гукав Калино, Калино! Вона, як правило, коли я її гукав, підходила до мене, бо я пригощав її хлібом. Та цього разу її не було. Вже зовсім стемніло, а мені дуже боязко було повертатись, без корови, додому. Що я скажу батькам? Пригнічений, я відкриваю фіртку, а тут мама з порога гукає – де ти швендяєшся?   Корова вже з годину як удома, а тебе нема. Ми вже почали переживати і хотіли йти тебе шукати. Я, з радості, що корова знайшлася, вже не звертав увагу на сварку мами.     На цей раз я пас корову біля парку. Тому ...

  До мене в гості приїхав мій онук Ярослав. Ми з ним часто ночуємо на дачі. Йому уже шість років, і він дуже допитливий. Все його цікавить. Та найбільше його зацікавила  незакінчена кімната другого поверху. Але сам боїться туди підніматися і просить мене піднятися з ним. Чого ти боїшся? – запитую я. Може там водяться химери – відповідає. Я пробую його переконати, що химер не існує. Але то марна справа.    З комп’ютером онук уже на «ти». Тому він звернувся з питанням «що таке химера» до ШІ. Там дізнався що це, в переносному значенні, дійсно є примха чи вигадка. Думаю, як добре що є комп’ютер, якому він більше вірить чим мені. Та скоро я засумнівався в тому що це «добре». І сумніви виникли після наступного: Якось у вечері, я залишив ненадовго Ярослава одного, на першому поверсі дачі. Коли, хвилин  через десять, я вернувся від сусіда, Ярослав мене спитав – дідусю а хто включав світло на другому поверсі? Я здивувався, бо не бачив там світла. Ярослав переконував мене...

      Кілька разів перечитував цю книжку, і кожного разу моя думка змінювалася від захоплення до повного заперечення. Після кількох пауз, для осмислення її змісту, зауважу: 1.       Детально розглянуті зв’язки та вплив олігархів. 2.       Непоганий історичний та географічний опис України. 3.       Слова: «демократичний режим у нашій країні має укріпитися настільки, щоб не лише забезпечувати своє виживання, але й набути здатності до активного опору можливим, різним   кризовим явищам у всіх регіонах України» — заслуговують на багаторазове повторення. Демократія — це ходити по лезу бритви: з одного боку диктатура, з іншого — анархія. 4.       Ментальність українського народу — окрема тема. Не можу погодитися з трактуванням автора щодо нашої ментальності; достатньо поглянути на ментальність народів Південної та Північної Кореї. Корені в них однакові, а політичні ...

  Зміст книг багатогранний і насичений історичними подіями. В них зібрано велику кількість історичних джерел. Проведений аналіз причинонаслідкових подій. Показано, як суспільство впливає на владу і на особистості у владі.   Також показано і вплив особистостей на суспільство. Все це розглянуто за великий історичний проміжок часу (починаючи з пятого тисячоліття до нашої ери і закінчуючи   двадцятим століттям нашої ери). Книги мають дуже влучну назву «Ховські сходи еволюції». Бо протягом всього змісту книг розкривається   маятникоподібне коливання суспільного   розвитку навколо основного вектора еволюції. Це коливання то в бік консерватизму   і замороження розвитку, то в бік новаторства і революційного розвитку.   І ці коливання, як сходинки, по яких йшло суспільство відносно основного   вектору розвитку еволюції. Амплітуда цих коливань, у певному суспільстві,   співрозмір...

         Якщо  зміст цих слів: -           Термос - ємність для зберігання   напоїв, їжі в гарячому стані,    розуміти ширше, як годівниця; -           Томос – документ, який надає право самокерування Українській церкві. розуміти ширше   як незалежність держави, мови, віри.    То всі ці розмови в масмедія, що Томос нас не годує і насмішки   Зелінського   над   томосом,   що це термос, говорять про те, що нас і дальше розділяють на тих хто ради своєї кишені (халявської годівниці) готові продати Україну і тих хто за її незалежність (мову, віру) готовий віддати життя.      Ми забули що ті, хто ради хліба продають свою державу, втрачають не тільки державу а і хліб, а потім їдять, як у тридцятих, своїх дітей.   Тому не розділяю думку політологів, які стверджують що Зеленський   об ’ єднює ...