Химерний випадок.

 

   Вечоріє. Я, десятирічний хлопчик, гоню корову до дому. Як гоню? Тримаюся за прив’язаний до рогів корови шнурок і чимчикую за нею. Вона, в мене, розумниця, сама знає дорогу додому. Я її кличу Калина.

   Був такий випадок. Ми з хлопцями загрались у футбол, а корови, без шнурків, паслися. Уже з темніло  і ми зібрались додому. Хлопці познаходили своїх корів і погнали додому. Один я не зміг ніяк найти свою Калину. Шукав довго і гукав Калино, Калино! Вона, як правило, коли я її гукав, підходила до мене, бо я пригощав її хлібом. Та цього разу її не було. Вже зовсім стемніло, а мені дуже боязко було повертатись, без корови, додому. Що я скажу батькам? Пригнічений, я відкриваю фіртку, а тут мама з порога гукає – де ти швендяєшся?  Корова вже з годину як удома, а тебе нема. Ми вже почали переживати і хотіли йти тебе шукати. Я, з радості, що корова знайшлася, вже не звертав увагу на сварку мами.

   На цей раз я пас корову біля парку. Тому до дому треба було добиратись стежкою, яка проходила околицею міста Надвірна, через старе єврейське кладовище.  Яке  все було з кам’яних пам’ятників різної висоти.  Одні були похилені, інші ще зберігали вертикальне положення. На кожному, з них, були написи незрозумілою мені мовою. А на краю кладовища, біля дороги, виднівся ряд  склепів з зруйнованими входами. Дальше стежка, через поле, прямувала до центральної дороги, біля якої знаходилась наша хата. Це було на межі з селом  Назовизів.  Межа між містом і селом пролягала по безіменному потічку, який, біля нашої хати, впадав у річку  Бистриця.

   Коли ми зайшли на кладовище, вже вечоріло. Над землею став стелитися туман висотою метр – півтора. Видимість була обмежена. Виднілися тільки окремі кам’яні вертикальні плити і то десь до середини кладовища. А дальше була пітьма. Вид був моторошний. Чомусь, в думках, стали пригадуватись страхітливі історії про різні події на кладовищах. Мене, по трохи, став огортати страх. І тут я помітив, між плитами, як поволі, в нашу сторону, рухається щось біле, овальне. Я, з страху, остовпів.  Волосся, на голові, стало дибом. Я, чуть не помер з страху, зупинився паралізований і поквапливо думав що робити. Але тут мотузка натягнулася і моя корова теж зупинилася та уважно подивилась на мене. Її погляд немов запитував мене – що сталося, чому ти зупинився? Раз корова спокійна то небезпеки немає – подумав я. Тим більше що моя корова мала бійцівський характер.  Вона могла прогнати  собак, які накидались на нас і гавкали. Та і не раз, мені приходилось її відганяти, коли вона опускала рогату голову і норовила напасти на незнайому людину, яка за близько до неї підійшла.

   Але  що це видніється і рухається? І тут, з боку цього привиду, почулось фиркання. А потім вже показались ноги коня і схилена голова.  Кінь пощипував траву і поволі  рухався. Отакої. Страхи зраз ж покинули мене. І навіть коли показались верхи деяких склепів з страхітливими отворами, які були як відкриті  пащі страшних звірів, мені уже не було страшно.  Без подальших пригод добрався додому. А дома вирішив нікому не розказувати про цю пригоду, щоб з мене не сміялися.