Наша само ідентифікація.

 

Для початку наведу декілька прикладів реальних подій:

  В 2012 році вперше відпочиваю у Туреччині. Одного дня, з знайомими, ідемо по місцевому базару. Кругом невеличкі лавочки з горами товару. Очі розбігаються від різноманіття як промислових товарів, так і кулінарії та різних овочів і фруктів. Продавці  настійливо запрошують зайти до своїх лавок. При цьому, дехто пропонує  склянку безплатного охолодженого безалкогольного напою. На дворі жара, тому мучить спрага. Хочеться випити чогось холодненького, а тут така «халява». Заходимо в одну із лавок, продавець якої поганою російською запрошував – заходитэ. Він навіть пробував похвалитися, що один раз відвідував Росію. Мій знайомий, молодий хлопець, з яким ми перед тим сперечались про використання російської мови в Україні, невдало спробував турецькому продавцю пояснити, що ми українці а не росіяни. Аргументуючи, що Україна і Росія це різні країни, хоч і там і там використовується російська мова. Мов це як Канада і США, де і там і там англійська. Ха ха ха, меня не запутай – промовив продавець,і добавив: Украин - эта украин язик, Росий - это рускай язик. Турки краще розбираються хто українці а хто росіяни – підколов я свого знайомого.

  Другий випадок стався через рік в столиці Словаччини – Братіславі. Ми зайшли в ресторан пообідати. Балакучий офіціант російскою спитав хто ми. І моя знайома російскою відповіла йому, що ми росіяни. Я ледве не відкусив собі язик. Ні, ми українці а не росіяни, грубо перебив я знайому. Потім вона довго ображалась за це на мене. Після цієї перепалки офіціант перейшов на словацьку мову, яка майже не відрізнялась від української. Він став більш дружелюбно з нами спілкуватися, порадив недорогі місцеві блюда і пригостив пивом за рахунок закладу.

  Третій випадок  взагалі «не лізе ні в які ворота». Піднімаємось компанією на гору Говерла. З нами був молодий хлопець з Кропивницького (тоді це був Кіровоград). Звати його Жора, спілкувався він російскою мовою. Нас наздоганяла группа молоді, яка співала, по дорозі, українські пісні, але спілкувались польскою мовою. Коли вони наздогнали нас, то привітались українською мовою. Я трохи поспілкувався з ними і запитав – ви поляки? Ні, ми польскі українці – відповіли. І це мене вразило, бо я ніколи не чув щоб у нас хтось говорив типу – я український чех, чи я український поляк. А щоб хтось сказав що – я український росіянин, то це взагалі нечувано. Жора був трохи попереду, і коли ця группа наблизилась до нього, щось їх спитав російскою мовою. Вони мовчки пройшли біля нього. Жора почекав мене і спитав – а почему они мне не ответили? Вони, мабуть, не розуміють російскої мови – відповів я. Жора - как это они не понимают? Бо українська і російська мова це різні мови – відповідаю. Но вот я россиянин, а понимаю и русский и украинский язык – каже Жора. По перше, говорю я – ти живеш в Україні і з дитинства та і в школі, крім російської, чув українську мову. По друге, в діаспорі українці зберігають і спілкуються українською мовою, та мовою країни, де проживають, тому вони не розуміють російську мову. Росіяни в Росії теж не розуміють української мови. А відносно твоєї національності, то це ще питання яка вона в тебе? Бо твій тато українець а мама вірменка. То який ти росіянин? Жора сильно задумався. Через пару років я зустрівся з ним в Кропивницькому. Він згадав той випадок і подякував мені за це. Тепер він вже спілкувався українською мовою.

  Так чому у нас такий «бардак» з мовною і національною ідентифікацією у голові?  Я ще можу зрозуміти таких «старперів» як я. Бо у них ще залишились метастази «совка». А у молодих людей, як Жора, звідки це? Де вони заражаються «совком»? 

   Тільки недавно, в інтерв’ю В. Портникова, я почув слова – я український єврей. Це перший раз  я таке почув у нас. Може хтось мені підкаже хто ще у нас, з відомих людей, використовує цей вираз « я український …»?  На мою думку, це дуже важливо, коли людина усвідомлює що вона «український угорець чи український румун і т.д.». Чому це важливо? Людина, яка ідентифікує себе як «український росіянин чи український узбек» гордиться тим що її батьківщина це Україна, і підкреслює що вона поважає і мову і культуру України на рівні з своєю рідною.  А людина, яка ідентифікує себе просто як росіянин чи білорус, автоматично «прив’язує» себе до Росії чи Білорусії, і їй,скоріше за все, не цікава Україна. Так, це і  є націоналізмом. Бо націоналізм – це  ідеологія політичної (а не української етнічної) нації в кордонах України. Критеріями національної ідентичності є спільна мова, спільна історія та бажання розділити майбутнє. «Український народ» – це ті, хто захищає і просуває моральні, духовні, культурні та гуманістичні цінності української нації. Таке трактування я запозичив з  турецької конституції. 

  Прим. Це стосується всіх національностей в Україні. Приведені національності використані тільки як приклад.