Дачний домовик.

  До мене в гості приїхав мій онук Ярослав. Ми з ним часто ночуємо на дачі. Йому уже шість років, і він дуже допитливий. Все його цікавить. Та найбільше його зацікавила  незакінчена кімната другого поверху. Але сам боїться туди підніматися і просить мене піднятися з ним. Чого ти боїшся? – запитую я. Може там водяться химери – відповідає. Я пробую його переконати, що химер не існує. Але то марна справа.

   З комп’ютером онук уже на «ти». Тому він звернувся з питанням «що таке химера» до ШІ. Там дізнався що це, в переносному значенні, дійсно є примха чи вигадка. Думаю, як добре що є комп’ютер, якому він більше вірить чим мені. Та скоро я засумнівався в тому що це «добре». І сумніви виникли після наступного: Якось у вечері, я залишив ненадовго Ярослава одного, на першому поверсі дачі. Коли, хвилин  через десять, я вернувся від сусіда, Ярослав мене спитав – дідусю а хто включав світло на другому поверсі? Я здивувався, бо не бачив там світла. Ярослав переконував мене, що він бачив як хтось включив світло на другому поверсі а потім виключив. А як ти бачив – спитав я. Та бачив що світло з гори падало на сходи. Мені не вдалося переконати його, що це йому здалося. Більше того, він навіть образився, що я йому не повірив.  На другий день, він мені продемонстрував на комп’ютері відповідь ШІ, що в будинках можуть  водитися домовики. А щоб перевірити наявність домовика, треба звернути увагу на незвичні звуки, переміщення предметів, миготіння світла та інше.

   На дачі, перед сном, ми ще довго дискутували на цю тему. Під ранок розбудив нас  гучний звук. Ніби хтось сильно вдарив чи топнув ногою на даху. А потім, з наростаючою швидкістю, але вже тихіше,  потупотів до краю даху. А через деякий час, почувся  ще гучніший удар коло землі, мабуть хтось скочив з даху. Мені навіть стало трохи страшно, а що вже говорити про  онука? Він миттєво покинув своє ліжко і заліз до мене. Я став його заспокоювати. А він мені – а ти ж не вірив що є домовик, тепер віриш? Ми ще погомоніли, заспокоїлись і заснули. Ранком ми з онуком оглянули  дах. Там не було ніяких слідів. Тоді підійшли в ту частину дачі,  де чувся звук падіння на землю. Це був кут дачі, де знаходилась металева ванна для збору дощової води. Але води в ній не було, бо вже з два тижні не було дощів. На дні ванни лежало велике, більше за мій кулак, розбите яблуко. І тут тільки до мене дійшло що з гілки, яка розкинулась над дахом, упало це яблуко. Так ми почули перший сильний удар. А дальше воно покотилось, по даху, вниз з наростаючою швидкістю. Звуки, при цьому, були набагато тихіші. Потім пауза – це час падіння яблука з даху у ванну. А гучний звук був від падіння яблука в металеву ванну. Як не дивно, але онук признав що це падало яблуко а не бігав домовик.

  Онук на тиждень поїхав у Карпати. По приїзду, ми з ним сиділи вечерком біля ватри на дачі. Було чисте зоряне небо, з якого на нас споглядав великий, яскравий місяць. Вогонь у ватрі весело палахкотів. Спочатку онук розказував про поїздку в Карпати. Потім настала моя черга щось розповідати. І я розповів, що кілька днів тому теж побачив як включилось світло на другому поверсі а потім виключилось. І це повторилось два рази. Тому я вибачився, що не повірив його розповіді про світло на другому поверсі. То що, це все таки домовик? – спитав онук. Мабуть – жартома сказав я, і продовжив розповідати що я  тоді перелякався, але все таки піднявся на другий поверх. В цей час включилось світло. Нікого не було. Та в якийсь момент, боковим зором, я побачив пухнастий чорний хвіст білочки. Так ось хто маніпулював включенням і виключенням світла. Це була білочка. Але як це вона робила? Біля стіни я прислонив плиту ДСП. Її верхній кінець закінчувався біля вимикача світла. Плита була криво поставлена і легко схилялась в одну чи другу сторону. Для цього було достатньо ваги білочки. Коли білочка пробігала по верху плити в сторону вимикача, плита нахилялась і натискала на клавішу вимикача включаючи світло. Коли білка пробігала по плиті в протилежну  сторону, плита зміщувалась назад і відпускала клавішу і світло вимикалось. Так що, це не домовик маніпулював світлом? – розчаровано запитав онук. Так, це не домовик а білочка – відповів я. Жаль, а я хотів подружитися з домовиком. Ми пішли спати. З ранку онук звернувся знову до мене з питанням – чому світло виключалось? Якщо вимикач переключити, то його клавіша фіксується. Це питання поставило мене в «штопор». Я не знав як це пояснити онуку, а брехати не хотілось. Та появилась рятівна думка. Давай піднімемося на другий поверх і промоделюємо ситуацію – запропонував я. Добре  давай – відповів онук. Ми піднялись на другий поверх і перекосили плиту, включилося світло. Коли перекосили плиту в другу сторону, світло виключилось. Я «очманів», цього не повинно було бути. Попробував рукою включити вимикач, світло включилося. А коли відпустив клавішу – світло виключилось. Отакої, у вимикачі зламався фіксатор. В онука зникли послідні сумніви.

  Тому онук не довго сумував і побіг вивчати  інші частини дачі. З далеку я почув – дідусю а чому…