Про книжку «Разорванная Украина», Карпов В.Е. 03.12.15р.

 

    Кілька разів перечитував цю книжку, і кожного разу моя думка змінювалася від захоплення до повного заперечення. Після кількох пауз, для осмислення її змісту, зауважу:

1.      Детально розглянуті зв’язки та вплив олігархів.

2.      Непоганий історичний та географічний опис України.

3.      Слова: «демократичний режим у нашій країні має укріпитися настільки, щоб не лише забезпечувати своє виживання, але й набути здатності до активного опору можливим, різним  кризовим явищам у всіх регіонах України» — заслуговують на багаторазове повторення. Демократія — це ходити по лезу бритви: з одного боку диктатура, з іншого — анархія.

4.      Ментальність українського народу — окрема тема. Не можу погодитися з трактуванням автора щодо нашої ментальності; достатньо поглянути на ментальність народів Південної та Північної Кореї. Корені в них однакові, а політичні системи різні, отже ментальність формує не лише історія народу, його культура тощо, а й політична система, причому в дуже короткі строки. Тому посилання автора на одіозних людей (таких як Погребинський, Бузина), які багато зробили, щоб розділити народ України на регіони, тобто формували регіональну ментальність, викликають, м’яко кажучи, здивування. Отже, потрібно не лише укріплювати демократію, а й формувати об’єднуючу ментальність; у цьому я бачу сьогоднішнє завдання інтелігенції, письменників і журналістів.

5.      У розділі «про національний міф» автор або лицемірить, або не пам’ятає, що під час розпаду СРСР саме США виступали проти суверенітету України. Обама запропонував Путіну почати з «чистого аркуша». Це не завадило Путіну напасти на Грузію і підступно порушити договір про дружбу з Україною. Те, що всі перелічені країни нині мають в Україні свої інтереси, правда, але автор явно зміщує акценти. Державний переворот в Україні — це коли Янукович змінив Конституцію, а потім втік чи за версією Кремля щось інше? У цій книзі автор проводить думку, що сепаратисти ДНР і ЛНР відбилися від рук Ахметова і Єфремова і користуються лише підтримкою Кремля. Можливо, це люди, ментальність яких колись підготували Ахметов і Єфремов для шантажу Києва, а скористався ними Кремль. І Путін негайно ввів своїх «зелених чоловічків», які купили зброю в сільському магазині. Події на майданах України автору описати не вдалося, їх варто виділити і дослідити окремо. Автор і частина нинішньої влади опосередковано намагаються виправдати Януковича і Росію. Лише з одним можу погодитися з автором: інтереси українців ніхто, окрім нас самих, захищати не буде.

6.      Автор скромно промовчав про роль впливу на ці події в Україні, зокрема на Донбасі, Комуністичної партії України і Української православної церкви Московського патріархату. Без урахування їх безпосереднього впливу всі роздуми втрачають сенс.

7.      Не можу прийняти сарказм автора щодо вишиванок, прапора та іншого. Так, є люди, що цим прикриваються, але це не привід. Чомусь ми готові висміювати наші традиції і культуру, наприклад шаровари, а за п’ять хвилин прийняти і пишатися підкинутою Кремлем георгіївською стрічкою. Поведінка частини нашої еліти нагадує поведінку собаки, яка чекає, коли хазяїн Кремля щось кине зі свого недоїденого столу.

8.       Україна за всю свою історію не програла жодної великої битви, але її завжди губила влада (еліта), її чвари та орієнтація на різних «друзів». Більше довіряли чужим, ніж своїм, і те, що Порошенко ще не посварився з Яценюком — це вже непогано. Немає гарантії, що коли ми оберемо хорошого президента і хорошого прем’єра, вони будуть працювати в одній упряжці, а не перегризуть одне одного — і Україну. 

9.      Автор справедливо критикує владу: за майже два неповні роки ні Порошенко, ні Яценюк майже нічого не зробили. І тут я ловлю себе на думці: чому Москва критикувала і висміювала Яценюка ще до Майдану (Кролик)? Зараз його ганять усі, кому не лінь — і ми, і Кремль? У промовах Яценюка я не зустрічав тверджень, що жити стало краще, тому порівняння його з Азаровим некоректне. Більше того, зрозуміло, що коли він зайняв свою посаду і взявся за непопулярні заходи, його політична кар’єра фактично завершилася — тобто він свідомо на це пішов і не займався популізмом. Не думаю, що потрібні позачергові вибори.

10.  Загалом щодо книги: автор провів велику роботу, але його книга не «працює» на об’єднання України.

Примітки:

1. Автор цього допису ніколи в житті не був членом жодної партії (окрім комсомолу), на виборах не підтримував ні Яценюка, ні «Народний фронт».

     03.12.15р.

              Т. Дем’янчук, к.т.н.