Здобуток чи камінь на шиї?

   04.03.20р. Т. Дем’янчук
     Володіння, крім рідної мови, ще декількома мовами це безперечно є здобутком  людини і розширює її кругозір.  Та чи є це таким же беззаперечним досягненням, коли стосується цілого народу і його двомовності?

    Це питання муляє мене, бо знову розгоряються дискусії на цю тему. Нас хочуть переконати, що двомовність в Україні це велике досягнення і його треба зберегти (ввівши дві державні мови). Як приклади приводять Бельгію, Канаду чи Швейцарію. Не буду на цьому детально зупинятися, рекомендую послухати/прочитати відповідь журналіста В.Портникова студентам в Одесі (https://www.facebook.com/HaiMyroslav/videos/3156901341007418/).

   Зазначу тільки, що:

-          Історичні корені виникнення дво і більше мов у цих країнах різні і вони навіть близько не такі як в Україні;

-          Російська імперія/Радянський Союз захопили Україну, знищували, вже існуючу,  українську мову і нав’язували російську. Навіть зараз, одним з елементів доктрини Росії  є теза, що російська територія закінчується там де закінчується російська мова;

-          Наш  «старший брат» постійно використовує російськомовний простір в Україні, як місток, для поширення  свого впливу, наприклад ідей «російського миру» чи розділення України

-          У двомовних країнах, як Канада чи Бельгія,  періодично виникають кризи, бо деякі політики хочуть розділити ці країни по мовній ознаці (проводять референдуми). Що тоді говорити про Україну?

Для нас прикладом можуть служити пост радянські країни (Естонія, Литва, Латвія) чи пост імперські (Польща, Фінляндія). Вони відновили свою незалежність завдяки відновленню національного мовного простору. Як це вплинуло на їх розвиток і добробут людей не мені вам розказувати. Але цей розвиток вони досягли скинувши з себе ярмо російської мови і відновивши рідну мову а не завдяки двомовності. А хто може назвати хоч одну країну з російскомовним простором, де добробут людей кращий чим у вищезгаданих країнах?