Дописи Тараса Дем'янчука

                  В дискусіях на ТБ чи на сторінках ФБ, правильні кроки сьогоднішньої влади одні стараються применшити, інші хочуть їх представити як дуже великі досягнення. З цієї серії є і таке питання: «Так ,что важнее для страны Крымская платформа Зеленского или Томос Порошенко ?». Звичайно, створення Кримської платформи це хороший крок вперед теперішньої влади, яка на кінець відходить від так називаємої «платформи Сивохи». Влада почала привертати увагу світових лідерів до незаконної анексії Криму Росією, і це важливо. Кремлю це не подобається, що видно з реакції їх масмедія. Які будуть досягнення Кримської платформи, крім того що знову привернули увагу світової спільноти до Криму, поживемо і побачимо. Бо це тільки початок процесу. А Томас вже наданий. Вже очевидно що російська православна церква втрачає свій вплив на українське суспільство. Це   дуже важливо. Та не менш, а може і більш важливо те, що надання Томасу Україні нага...

         Для чого видумувати ровер/велосипед? Починають мусолити тему, що краще: «Українська національна основа для зміцнення держави, чи так звана політична нація»?  До допису Михайла Басараба. Якщо по простому, то це, що краще – законсервувати в Україні цей бардак чи будувати європейську країну? У нас періодично «совки» намагаються законсервувати наш розвиток. Подивіться наприклад   конституцію   Туреччини. В якій прямо вказано, що основою є концепція націоналізму.   Націоналізм – це ідеологія політичної (а не української етнічної) нації в кордонах України. Критеріями національної ідентичності є спільна мова, спільна історія та бажання розділити майбутнє. «Український народ» – це ті, хто захищає і просуває моральні, духовні, культурні та гуманістичні цінності української нації.   Крапка. А що це за розділення на "національна основа" та   «політична нація»?   В якій країні (конституції)    описано "політична нац...

  Десь в 2012 році прогулююсь центром мальовничого міста Івано – Франківськ. Направляюся від ратуші по при бар "Фабрика",  до вулиці Страчених Націоналістів. Дальше по при синагогу в сторону обласної філармонії.    Зупиняюсь   біля пам’ятника, який був встановлений у 2003 році в пам'ять про 27 членів ОУН, розстріляних на цьому місці нацистами 17 листопада 1943 року . Ця страта була наслідком арешту десятків людей 14 листопада 1943 року під час вистави «Шаріка» у Станіславському театрі. Подейкують що арешт членів ОУН був результатом доносу співробітника НКВС в гестапо. Ці служби мали ще довоєнні тісні зв’язки.    Але я не про це. Мені пригадались спогади моєї матері, ще в дев’яностих. Вона розказувала, що під час війни, в 1943 році, їздила з міста Надвірна на навчання в Станіслав. Де навчалась в Українській жіночій учительській семінарії сестер Василіянок , яка розташовувалась   на вулиці Василіянок (назва вулиці збереглась до тепер, зараз там м...

  Для початку наведу декілька прикладів реальних подій:   В 2012 році вперше відпочиваю у Туреччині. Одного дня, з знайомими, ідемо по місцевому базару. Кругом невеличкі лавочки з горами товару. Очі розбігаються від різноманіття як промислових товарів, так і кулінарії та різних овочів і фруктів. Продавці   настійливо запрошують зайти до своїх лавок. При цьому, дехто пропонує   склянку безплатного охолодженого безалкогольного напою. На дворі жара, тому мучить спрага. Хочеться випити чогось холодненького, а тут така «халява». Заходимо в одну із лавок, продавець якої поганою російською запрошував – заходит э . Він навіть пробував похвалитися, що один раз відвідував Росію. Мій знайомий, молодий хлопець, з яким ми перед тим сперечались про використання російської мови в Україні, невдало спробував турецькому продавцю пояснити, що ми українці а не росіяни. Аргументуючи, що Україна і Росія це різні країни, хоч і там і там використовується російська мова. Мов це як Канада і...

      Вечоріє. Я, десятирічний хлопчик, гоню корову до дому. Як гоню? Тримаюся за прив’язаний до рогів корови шнурок і чимчикую за нею. Вона, в мене, розумниця, сама знає дорогу додому. Я її кличу Калина.     Був такий випадок. Ми з хлопцями загрались у футбол, а корови, без шнурків, паслися. Уже з темніло   і ми зібрались додому. Хлопці познаходили своїх корів і погнали додому. Один я не зміг ніяк найти свою Калину. Шукав довго і гукав Калино, Калино! Вона, як правило, коли я її гукав, підходила до мене, бо я пригощав її хлібом. Та цього разу її не було. Вже зовсім стемніло, а мені дуже боязко було повертатись, без корови, додому. Що я скажу батькам? Пригнічений, я відкриваю фіртку, а тут мама з порога гукає – де ти швендяєшся?   Корова вже з годину як удома, а тебе нема. Ми вже почали переживати і хотіли йти тебе шукати. Я, з радості, що корова знайшлася, вже не звертав увагу на сварку мами.     На цей раз я пас корову біля парку. Тому ...

  До мене в гості приїхав мій онук Ярослав. Ми з ним часто ночуємо на дачі. Йому уже шість років, і він дуже допитливий. Все його цікавить. Та найбільше його зацікавила  незакінчена кімната другого поверху. Але сам боїться туди підніматися і просить мене піднятися з ним. Чого ти боїшся? – запитую я. Може там водяться химери – відповідає. Я пробую його переконати, що химер не існує. Але то марна справа.    З комп’ютером онук уже на «ти». Тому він звернувся з питанням «що таке химера» до ШІ. Там дізнався що це, в переносному значенні, дійсно є примха чи вигадка. Думаю, як добре що є комп’ютер, якому він більше вірить чим мені. Та скоро я засумнівався в тому що це «добре». І сумніви виникли після наступного: Якось у вечері, я залишив ненадовго Ярослава одного, на першому поверсі дачі. Коли, хвилин  через десять, я вернувся від сусіда, Ярослав мене спитав – дідусю а хто включав світло на другому поверсі? Я здивувався, бо не бачив там світла. Ярослав переконував мене...